Юрій Михайлович Хорунжий
(5 серпня 1937— 4 грудня 2007)
український письменник.
Юрій Михайлович Хорунжий народився в Києві 5 серпня 1937 року в сім'ї педагогів.
Батько, Михайло Іванович Хорунжий (1902—1986), викладач української мови і літератури у вищих і середніх навчальних закладах Херсона, Сум і Києва. Двічі зазнав політичних репресій — у 1929—1930 роках (у «справі СВУ») і у 1946—1956 років. Цілком реабілітований посмертно 1990 року. Новеліст і перекладач.
Мати, Хорунжа (у дівоцтві Татарова) Юлія Єрофіївна (1903—1989), викладачка біології і географії у школі.
Сестра, Хорунжа Майя Михайлівна (1927—1969), дитяча лікарка (педіатр).
Прадід Олексій Хорунжий був козацького стану, народився і проживав у селі Золота Балка на Херсонщині, тепер Нововоронцовського району, колишньому козацькому зимівнику, а його дружина, прабаба Євгенія, походила з князівського роду Святополків-Михайлівських. До речі, назва Золота Балка походить від того, що там козаки знаходили скіфське золото, ці знахідки задокументовано у книжках з археології України. Дід Іван Хорунжий орендував поблизу Золотої Балки ділянку Дніпра і там рибалив. Стара частина села затоплена Каховським морем, а нова перенесена нагору. Село матері Ю. Хорунжого Євгенівка тепер Снігурівського району Миколаївської області збереглося у первісному вигляді, її батько, Єрофій, був заможний селянин, мав добре господарство. Ще 1984 року, коли Юрій Михайлович побував разом із мамою в селі, в дідовій, хаті, де народилася мама, знаходилася сільська школа, а кам'яні льохи на дідовому обійсті слугували шкільним потребам, збереглися і залишки великого саду, що його посадив Єрофій Татаров. 1929 чи 1930 року він був розкуркулений і разом з дружиною Гликерією висланий із Євгенівки, а майно, будівлі, сад — забрані владою…
Юрко Хорунжий закінчив 7 класів 95-ї київської школи і 1951 року вступив на навчання до Київського геологорозвідувального технікуму, який закінчив 1954 року був направлений на роботу до Тульської геофізичної експедиції і водночас продовжував підвищувати рівень своєї освіти заочно — в Московському інституті нафтохімічної і газової промисловості ім. Губкіна, який закінчив 1962 року, здобувши диплом інженера-геофізика. Від 1955 по 1978 роки працював у геофізичних і геологічних експедиціях на території Росії, Казахстану, України — на посадах техніка, інженера, головного механіка (в Інституті геофізики АН України), начальника пошукових партій. 1977 року став членом Спілки письменників України. 1979—1982 років працював старшим редактором журналу «Україна». 1982—1995 років перебував на творчій роботі як письменник. 1995—1996 років працював директором Бюро пропагування художньої літератури при Спілці письменників України.
1997 року вийшов на пенсію за віком.
1991—1998 років — голова творчого об'єднання київських прозаїків — на громадських засадах. 1987—1991 pp. працював у приймальній комісії Київської організації Спілки письменників України. 1988 року був обраний заступником голови республіканської комісії «Письменник і екологія» (голова — Юрій Щербак). Від 1988 до 2000 року — заступник голови клубу «Літописець» при Спілці письменників (голова -Валерій Шевчук), а від 2001 року — голова клубу. Усе — на громадських засадах.
1989 року подав заяву до письменницької організації Народного руху України за перебудову.
Їздив у творчі відрядження до Болгарії (1989) і Чехії (1991), також на міжнародну конференцію до Праги (1995), де прочитав доповідь «Празька українська історіографічна школа».
У Києві і в Україні брав участь у багатьох конференціях (а ще 1973 року — у геологічній конференції в Ташкенті з доповіддю).
Упродовж 1988—1991 років брав участь у багатьох демонстраціях, мітингах, походах та інших акціях (у тім числі й у день проголошення незалежності України 24 серпня 1991 року під стінами Верховної Ради разом із дружиною Марією Положевець і сином Олексієм Хорунжим) заради становлення Української держави. Так само й у своїх історико-публіцистичних статтях у цей період, загальний наклад яких, не враховуючи книжок, сягнув понад 2 000 000 примірників, пропагував ідею самостійності українського народу.
Аспірантка Київського педагогічного університету імені Михайла Драгоманова Аліса Меншій працювала над науковою дисертацією «Романи Юрія Хорунжого і українська історико-біографічна проза 60-90-х років XX століття», яку захистила 2003 року.
З червня 2003 року в приміщенні Київського Будинку вчителя відбувся творчий вечір (ведучий — Юрій Мушкетик), а також обговорення роману Юрія Михайловича «Вірую», організоване Державною науково-педагогічною бібліотекою України.
