ГАРМОНІЙНЕ СПОЛУЧЕННЯ ІДЕАЛІВ І ВЧИНКІВ

Автор: Юрій Хорунжий

Загалові добре відома постать Максима Рильського — видатного поета-академіка, перекладача, директора Інституту фольклору й етнографії Академії наук України, громадського діяча — депутата Верховної Ради СРСР п’ятьох скликань поспіль. Усі, хто знав Максима Тадейовича, відзначають його доброту і шляхетність та водночас практичність. Він успадкував їх від матері й батька, який також був яскравою особистістю в українській історії.

 Залишилося загадкою етнічне походження Рильських. Адже не таємниця, що багато знатних українських родів, зокрема і князівських, окатоличилися, ополячилися і зреклися свого етносу.

Нам тільки й відомо про Рильських, що їхній предок Ромуальд, прив’язаний гайдамаками до стовпа під час Коліївщини 1768 року, почав співати улюблений твір українських православних «Пречистая Діво, мати руського краю», за що його й помилували. Це був прадід Тадея Розеславовича Рильського, учень уманської базиліянської католицької школи.

Народився Тадей 2 січня 1841 року в селі Ставищах Сквирського повіту у родовому маєтку Рильських. Його батько, Розеслав, мав авторитет серед польського панства, певний час був повітовим маршалком або предводителем дворянства. Намагався прищепити панські погляди і манери синові, та дарма. Потрапивши на навчання до Другої київської чоловічої гімназії, Тадей поринув у демократичну атмосферу, яка панувала серед вихованців. Досить згадати, що в цій гімназії одночасно навчався і Павло Чубинський, автор національного гімну. В Київському університеті на історико-філологічному факультеті студент Рильський вибрав між польською гміною й українським гуртком саме останній. Чому? Це пояснив саме Тадей: «Наше покоління, відчуваючи необхідність гуманного єднання з народною масою, почало вдивлятися в минуле і теперішнє життя народу, земля якого нас вигодувала, пісня котрого пробудила в нас перші сердечні думи, з котрим ми, врешті, маємо з’єднатися в майбутньому». І додав: «Більшість дворян правого берега Дніпра — це ополячені українці». Саме до таких зараховував себе і Тадей Рильський, бо мав дані, що його далекий предок був київським міським писарем напередодні повстання Богдана Хмельницького. «Ми не можемо лишатися колоністами, якщо хочемо бути корисними народові». Батько Тадея, пан Розеслав, і чути не хотів про ідеї сина, навіть вимагав залишити Київський університет і поїхати вчитися до Польщі, скаржився київському генерал-губернатору Васильчикову на сина за пропаганду «демократичної зарази»... Але це аж ніяк не впливало на переконання Тадея Рильського.

Він викладає в українських недільних школах, а під час студентських вакацій разом з Володимиром Антоновичем та своїм молодшим братом Осипом, студентом фізико-математичного факультету, два або й три роки поспіль мандрує Київською, Волинською, Подільською, Херсонською і Катеринославською губерніями, вивчаючи селянський побут. Це не залишається непоміченим владою.

В архіві київського генерал-губернатора збереглося донесення справника: «В городе Киеве студенты учредили общество коммунистов, главою общества состоит студент Антонович. Общество составляет более 100 человек — из студентов, учащихся и окончивших науки. Среди главарей — братья Поповские и Тадеуш Рыльский, помещик. Все эти люди стараются привить идеи коммунизма (Радше утопічного соціалізму. — Ю.Х.) простому народу, они при всяком удобном случае внушают крестьянам, что дворяне и крестьяне — все равны, и все — что кто имеет — должно быть общее. [...] Главная цель общества есть та, чтобы привязать к себе массу черни, которая могла бы содействовать восстанию в Царстве Польском, которое, по их мнению, будет. [...] На храмовом празднике в римско-католическом костеле в местечке Макарове 20 июля (Очевидно, 1860 року. — Ю.Х.) кучера и лакеи в ожидании окончания богослужения собрались в кружок и завели разговор о предстоящем освобождении из крепостного права: «Коли то ще буде, може, і наші діди не діждуться». Слова эти были услышаны сыном помещика Розеслава Рыльского из Маковиц — Тадеем Рыльским, выходившим из костела. Он сказал: «Не журіться, люде, буде вам воля. Хоч се буде не скоро, але буде вам добре». [...] Летом старший сын помещика Рыльского Тадей целые дни проводил в полевых работах с крестьянами: жал хлеба, косил сено, сгребал окос, складывал в копны, пахал и боронил. В праздничные же дни пьянствовал с крестьянами в корчмах, пел песни малорусские «Молодий чумаче, чого зажурився, чи воли пропали, чи з дороги збився» и прочие».

Далі справник наводив такі факти: Тадей Рильський роздавав селянам книжечки Шевченка, надруковані Кулішем у
С.-Петербурзі. «Що нам робити?» — питали в нього селяни. «Те, що ваші діди робили», — відповідав Тадей, натякаючи на козацькі визвольні війни.

18 січня 1861 року слідча комісія при генерал-губернаторі в політичних справах допитувала студентів Університету святого Володимира братів Тадея й Осипа Рильських. Тадея звинуватили в стосунках із селянами, пропаганді «комуністичних ідей про рівність», у читанні написаної Рильським «Історії України», де були такі фрази: «Статут Литовський укладали великі пани, і тому він тільки для панів і годиться...», «Як настала Хмельниччина, всі горнулись до козацтва, бо щезли пани і поділки на вищі і нижчі стани, всі піднялися на одне діло — визволитися з панського ярма».

Тадей Рильський відкинув усі звинувачення, окрім того, що справді працював із селянами в полі, співав пісень, але пропаганди не вів, своєї «історії» не читав. Брат Осип сказав, що нічого не може додати до братових свідчень. Після роботи слідчої комісії генерал-губернатор князь Васильчиков у лютому 1861 року запропонував перевести братів на навчання до Казанського університету, чимдалі від України. Події набули розголосу, дійшли до Олександра Герцена, який у журналі «Колокол» надрукував повідомлення про майбутнє заслання Рильських «за доносом Васильчикова». А тут ще й сталося довгоочікуване: скасування кріпацтва. Тому генерал-губернатор скасував свою «пропозицію» і залишив братів у Київському університеті, встановивши за ними суворий поліційний нагляд. Настільки, що заборонив хворому на сухоти Осипу Рильському виїхати за кордон на лікувальні води, і той 1862 року помер...

11 лютого та ж таки слідча комісія допитувала Володимира Антоновича, який уже закінчив університет зі ступенем кандидата. Майбутній засновник київської історичної школи засвідчив, що вони з Тадеєм Рильським 1859 року мандрували Київською, Херсонською, Катеринославською губерніями заради етнографічних досліджень та для написання журнальних статей. Під час їхньої подорожі поміщики пустили чутку, що «хлопомани» через неприязнь до польського дворянства хочуть умовити народ грабувати і вбивати. Антонович рішуче відкинув цей наклеп і вимагав перевірки на місці, зазначивши, що він і Рильський співчували селянам і засуджували нелюдське ставлення окремих поміщиків до своїх кріпаків. Попри польське походження, продовжував Антонович, ми вважали за потрібне запровадити викладання у школах українською мовою, доводили поміщикам і селянам, що релігійний і становий фанатизм смішний, варта шани кожна людина за свою моральність, незалежно від її походження та віросповідання.

Батько Рильського врешті-решт змирився з синовими поглядами, заповів йому третину свого майна, зокрема маєток у селі Романівці. Тадей Розеславович одружився з дочкою поміщика, своєю кузиною. На жаль, вона невдовзі померла, а опісля, 1878 року, він побрався з романівською селянкою Меланією Федорівною Чуприною.

Тадей Рильський господарював у Романівці сорок років. Докладно зупинившись на молодих роках, можемо тепер зрозуміти поведінку Рильського-поміщика щодо односельців, колишніх кріпаків, а тепер просто селян. Ось де він знайшов можливість втілити в життя свої ідеали, що й зробив.

За весь час не мав жодного позову з односельцями. Виконував обов’язки почесного мирового судді. Досконало вивчивши цивільні закони, давав безкоштовні юридичні консультації романівцям та жителям навколишніх сіл. Не обмежувався порадами, а складав селянам потрібні папери і виступав у судах як їхній адвокат. Будучи католиком, пустив до свого будинку православну церковно-парафіяльну школу, а потім збудував для неї окреме приміщення, оплачував учителя і сам учителював.

Рильський зажив слави доброго агронома й економіста. Романівські селяни разом з ним постачали хліб аж Кенігсбергу, а це означає, що романівці вирощували добірне зерно. Тадей Розеславович допоміг сільській громаді дешево купити землю в сусідського поміщика, а місцевим чиновникам — закріпити за собою чиншові грунти.

Ще на початку діяльності Рильський почав друкувати свої праці з етнографії та економіки у часописі «Основа» (який виходив у С.-Петербурзі) під псевдонімом Максим Чорний. Далі розвинув економічно-правову тему в «Киевской старине» у найбільшому за обсягом творі «Студії над основами розкладу багатства». На цю його працю посилався видатний український історик академік Михайло Слабченко в «Матеріалах до соціально-економічної історії України».

Неопублікована творча спадщина Тадея Рильського також значна. В Інституті рукопису Наукової бібліотеки України ім. В.Вернадського містяться праці українською, російською, польською з історії, демографії, економіки, у тому числі «Історичний перегляд репортиційних стосунків у Англії» — про операції з цінними паперами, «Вивчення основних засад міграції населення», «Нотатки до економічної теорії», «Статистично-економічні відомості по країнах Західної Європи».

Опрацювавши вчення Сміта, Рікардо, Прудона, Маркса, Мальтуса, Оуена, Сен-Сімона, Фур’є, Тадей Рильський визначає власне бачення проблеми, поклавши в основу економічний устрій сучасного йому суспільства і своє критичне ставлення. Автор розглядає теорію вартості, відносини між капіталом і працею; за його дослідженнями, відносини у промисловості характеризуються свободою економічних чинників, індивідуальною власністю на всі матеріальні блага: праця — єдина основа і джерело власності. За Тадеєм Рильським, має бути як суспільне, так і приватне капіталістичне господарство. Селянство мусить орендувати землю в держави. Класову боротьбу Рильський не вважав рецептом для розв’язання суспільних проблем...

Давши яскраву й об’єктивну оцінку становищу робітників у поміщицьких економіях, Рильський закликає їх до організованого (але не насильницького) опору кабальницьким умовам праці. Серед інших вимог має бути скорочення робочого дня до десяти годин, дотримання безпечних умов праці, забезпечення відпочинку, харчування, лікарської допомоги тощо.

Тадей Розеславович пише популярні книжечки для селян українською мовою: «Сільські пригоди» — з практичними порадами про право випасу селянської худоби в поміщицьких лісах, як вигідніше вести сільське господарство тощо; «Херсонські заробітки» — про те, як селяни Київської, Полтавської, Чернігівської, Подільської губерній ходять улітку на заробітки до Херсонської губернії, які там гроші платять, скільки коштує проїзд і як доїхати — своєрідний довідник для заробітчан.

...Іван Франко зустрічався з Тадеєм Рильським у Києві 1885 року і записав своє враження про нього: «Незвичайно симпатичне враження від особи Рильського лишилося у мене на завсігди. Було щось м’яке та меланхолійне в його поставі, в обрисах лиця, в голосі. У розмові він не запалювався, не піднімав голосу; говорив плавно й рівно, гарною українською мовою».

Яскраво зображено особистість Тадея Рильського у спогадах Гліба Лазаревського:

«Перш за все, впадало у вічі незвичайно (я навмисне вживаю цього виразу) красиве обличчя Рильського, не дивлячися на його значно понад п’ятдесятирічний вік. Проте краса ця — прегарна антична голова, трохи кучеряве русяве, вже зачеплене сивиною волосся, вуса і досить довга борода, високе чоло, правильний тонкий ніс, великі напівприкриті віями очі — носили скоріше якийсь духовний характер, і мені, що кохався тоді у середньовічних картинах і портретах (наслідок упливу Горленка), здавалось, що з Рильського можна було б намалювати чудесний портрет вченого епохи Відродження: у чорному оксамиті і шовку з білим широким коміром венеціянського мережива.

Під час спільної вечері молодих і старих він сидів напроти мене, і я міг уважно розглядати його. Коли надійшла черга до нього сказати промову (промовляти повинні були всі «старі»), Рильський підвівся і сказав недовге слово на тему про український народ, що може добре вирішити свою долю, тільки будучи освіченим, а тому перший обов’язок тих, хто почуває себе сином свого народу, вжити всіх зусиль, допомогти йому скоріше одержати освіту, скоріше вивести цим з пригноблення соціального і національного становища.

Тема нічого нового нам не говорила, але промова Рильського нам подобалася: подобався його приємний, може, трохи надто тихий тембр голосу, прекрасна українська мова і сувора логіка: кожне твердження просто витікало з попереднього, — і декілька скупих, але таких характерних рухів довгими тонкими, як у піаніста, пальцями. Рильському дуже плескали. Потім він активно брав участь у спільному хорі, що виконав за столом чимало українських пісень».

Помітні праці Тадея Рильського, сенс яких у назвах: «До вивчення українського народного світогляду» і «Нариси про правові норми економічного життя». У них автор використовує свої спостереження як часів молодості, так і зрілого віку, власне — всього свого життя у гущі народу. Недарма інший видатний історик, Олександр Лазаревський, назвав Рильського кращим знавцем народного права, побуту Правобережжя України.

«Безкінечне число договірних операцій у селянському середовищі як між собою, так і з іншими суспільними станами робиться у переважній більшості без скріплення формальними актами і, як правило, — серед селян. Це говорить про їхнє відповідальне ставлення до прав і обов’язків», — зазначає Рильський.

Автор спостеріг і відмінність українського народного права від інших. Сини успадковують батьківщину, тобто землю, порівну, незалежно від старшинства. Якщо дівчата не мають братів, то земля дістається у спадок і їм. «Разом з тим з неменшою силою виступає принцип, за яким доля участі у сімейному труді впливає на визначення розмірів майнових прав, це стосується і приймаків-зятів, невісток, удів, сестер, небожів і небог, онуків тощо».

Від першого дня заснування напівлегального культурно-освітнього товариства «Київська Громада», яке відіграло значну роль у становленні української культури та в самоусвідомленні нації, членом «Громади» був і Тадей Рильський і, як бачимо, вніс свою частку в її справу.

Помер Тадей Розеславович 25 вересня 1902 року в Романівці, там його і поховали на новому цвинтарі, землю під який небіжчик колись подарував усій романівській громаді на території родового парку. Ховали за стародавнім українським звичаєм: труну, покриту червоною китайкою, везли сірі воли. Величезний натовп з місцевих і навколишніх селян, делегація української інтелігенції з Києва проводжали Тадея Рильського в останню путь.

У некролозі, надрукованому в «Киевской старине» під ініціалами О.Л. (гадаю, це був український історик Орест Левицький), дуже влучно, стисло підсумовано шлях Тадея Рильського: «Все його життя було на подив гармонійним сполученням ідеалів і вчинків».

Нащадок князівського роду Рильських, Тадей Розеславович з дружиною — простою селянкою Меланією Федорівною — дали життя трьом синам: Іванові, 1879 року народження, Богданові — 1882-го, Максимові — 1895-го. Іван закінчив юридичний факультет Київського університету, після революції вчителював у Романівці, в школі, яку організував разом з братами. Перекладав українською твори Мопассана і Меріме з французької, Джека Лондона — з англійської, книжку «Костка Наперський» — з польської. Помер голодного
1933-го... Богдан жив переважно при молодшому братові; відомий його переклад з російської твору Олександра Гріна «Скарби африканських гір»; помер 1939 року. Найдовший же вік і найяскравіша слава судилися наймолодшому — Максиму.

Постійна адреса статі Дзеркало тижня